Заморений в своїй печалі

Я йшов до дому, як усі

Знайомі очі зустрічались

І йшли... собі, а я – собі

Крізь натовп люду гомінкого

Я йшов, чепляючись плечей,

І відбивав шматочки бруду

З екрану різних глядачей

Не чуючи вже кроків серця

Я стримував саме життя

Що намагалося дігнати

Й мені віддати майбуття.

28.10.04