ти забула вимкнути час

коли прасувала білизну душі –

його вже більше нема щоб жити,

а душа твоя чиста блукає полями.

босі ноги, – плаття зими вкриває тебе.

залишаєш сліди у житті інших, а сама?

куди мандруєш ти – дівчино-печаль,

що хочеш почути від голосу вітру?

розплітаєш коси, думки розплітаєш,

кличеш сонце вранці не розплющив очі.

деревце саджаєш в землю карооку,

ту що знов народить тисячі байдужих.

не тікай – надіє, з рук моїх в безмежність,

потримати дай хоч трішки твої крила.

простягаю руки до своєї долі –

та вона байдужа і не чує гуки...

24.03.03